Городищенському аграрному коледжу виповнюється 120 років. Він є одним із найстаріших і найкращих навчальних закладів сільськогосподарського профілю в Україні.
   Попередницю коледжу – Мошногородищенську сільськогосподарську школу першого розряду – було відкрито 1 жовтня 1891 року землевласниками Балашовими з ініціативи керуючого маєтком Михайла Філіпченка. На утримання викладацького персоналу більшу частину коштів виділяли Балашови, меншу – держава. Курс навчання тривав 4 роки. Приймали хлопців від 14 років усіх соціальних груп.
   Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і тривав до 1 квітня. Потім учні проходили практику – у Маріїнській (Городищенській) економії, Софіївській молочній фермі, Софіївському плодовому саду й майстернях маєтку. Робочий день тривав близько 10 годин. В період практики учні від маєтку, крім чотириразового харчування, отримували форму, постільну білизну й певну платню, яку видавали по закінченні школи. За літо учні першого року навчання були зобов’язані зібрати гербарій, другого – колекцію комах. Для учнів організовували екскурсії на керамічний завод у Городищі, спиртовий та кінний заводи у Байбузах, лісове господарство, Мліївський плодовий розсадник Левка Симиренка. Учні також могли оглянути Мошногірський палац Балашових, парк, звіринець.
   Після закінчення школи випускники отримували дипломи, у яких були виставлені оцінки із таких предметів: закон Божий; російська і церковнослов’янська мови; арифметика; геометрія з землемірством; географія; російська історія; природознавство; землеробство; городництво, садівництво й лісівництво; тваринництво; законознавство; чистописання; ремесло; практика по сільському господарству. Також спеціально вивчалося польове вирощування цукрових буряків. Оцінки виставлялися за п’ятибальною системою, але відмінникам ставили не "п’ять з плюсом", а 5,5. За перші 20 років існування школи було випущено 262 спеціалісти, в середньому 13–14 осіб на рік. Пізніше для усіх охочих відкрили вечірні курси.
   Після громадянської війни в 1920 році навчальний заклад у Городищі було відновлено – як агропромшколу. У 1934 році навчальний заклад перейменували на сільгосптехнікум.
   – Під час голодомору в нашому селі Дирдин багато дітей повмирало, тому у сьомий клас пішло дуже мало учнів, і нас розділили по школах у Хлистунівку і Городище, – розповідає 93-річна Ольга Чебітько. – У 1934 році я вступила в технікум. Хотіли навчатися 600 осіб, але склали екзамени тільки 109. З них сформували три групи по 33 учні. Жили ми у гуртожитку, кому не вистачало місця – ті у людей винаймали квартиру. Нам давали їсти тричі на день, що було дуже важливо.
   – Під час війни німці у приміщенні садової школи влаштували шпиталь, – розповідає колишній учень, 85-річний Юрій Сук. – А заняття перенесли у Мліїв, у двоповерхову будівлю садстанції. Директорами були німець Флак і українець Семен Оксаніченко. Майбутніх садівників спочатку навіть не забирали на примусові роботи в Німеччину. Викладали всі ті предмети, що і при радянській владі, крім конституції СРСР, і замість російської мови вивчали німецьку.
   Практику проходили на полях, ягідниках, в плодових садах. Дерева обкопували, підживлювали, підрізали, обприскували. Завдяки молоді сади пережили війну. Інакше люди порубали б дерева на дрова, або їх понищила б ненажерлива гусінь...
   – Під час окупації у технікумі існували підпільні групи – прорадянські та націоналістичні. Між ними відбувалися жорстокі суперечки, – розповідає колишній учень Лучемир Бєлов.
   Після війни технікум швидко відновив свою діяльність і значно розширив навчальну базу. Упродовж наступних мирних десятиліть технікум активно розвивався. З 2010 року навчальний заклад має назву Відокремлений структурний підрозділ Городищенський коледж Уманського національного університету садівництва. Крім спеціальностей агронома і технолога тут відкриті нові: лісове господарство, бухгалтерський облік, фінанси, комерційна діяльність.