Визнаного церквою святим мученика Данила, одного з героїв Шевченкових "Гайдамаків", 11 серпня урочисто вшанували в Успенському храмі його рідного села Мліїв Городищенського району.
   Життя цього страждальця припало на середину XVIII століття, коли влада Речі Посполитої й пропольська шляхта на території Правобережної України силоміць насаджували католицтво.
   Щоб цінне церковне майно та ризи не дісталися прихильникам унії, православні віряни передали їх на зберігання благочестивому титарю (старості) Успенського храму селянинові Данилу Кушніру. Але за наклепом у крадіжці його в 1766 році закували в кайдани та посадили в темницю.
   Селяни намагалися визволити свого титаря, навіть пропонували викуп за нього. Але прихильники унії з католицтвом наполягали на тому, щоб Данило Кушнір зрікся православ’я і прийняв їхній бік. Титар від цього рішуче відмовився й закликав селян якнайміцніше триматися батьківської віри. Священик-уніат Гдишицький домігся від світської влади наказу про страту Кушніра. 29 липня за старим стилем неподалік від Вільшани титаря було страчено – спочатку йому підпалили обмотані просмоленими коноплями руки, а потім відтяли голову.
   Залишки тіла страченого, спаленого представниками влади, нині покояться у Млієві. А голову, виставлену для остраху непокірних на палі, місцеві жителі викрали й передали на Лівий берег Дніпра, в Переяслав, де й поховано. Нині голова мученика перебуває в одному з православних храмів Переяслава-Хмельницького, але історична справедливість вимагає, щоби цю святиню було перенесено на батьківщину страждальця – Черкащину.
   Саме про це говорив митрополит Черкаський і Канівський Софроній, який очолив святкову Божественну літургію в селі Мліїв. Звертаючись до парафіян, котрі прийшли до храму, владика наголосив на величезному значенні подвигу простого селянина, приклад якого успадкували численні мученики і страждальці, котрі прийняли смерть за віру Христову вже у 30-ті роки минулого століття і теж, як і Данило Мліївський, шануються як святі.